Одна з найжахливіших сцен у серіалі для мене – це поїдати серце жеребця. Я настільки увійшла в роль, що мене вирвало прямо у кадрі. Серце було бутафорським, зліпленим з кількох кілограмів мармеладних ведмедиків, що нагадує застиглий джем зі смаком відбілювача. Відчуття на той момент були не набагато приємнішими від такого конфузу в кадрі. Цей жахливий момент і залишили в першому сезоні серіалу і вона одна з найжахливіших для мене.
Я стежила за собою: я звір, що стежить за іншим звіром, — усередині себе.
— Мені треба знати, що я все ще маю голос, і цей голос чують.
Думаю, я вперше відчув тоді потребу не бути. Не померти і вже тим більше не накласти на себе руки – просто не бути. Цей бридкий, ворожий, потворний світ мені не годився – як і я йому. Світ був чужий мені, а я йому.
Мені подобалося бути п'яним. Я зрозумів, що полюблю пияцтво назавжди. Воно відволікало від реальності, а якщо мені вдасться відволікатися від цієї очевидності якнайчастіше, можливо, я і врятуюсь від неї, не дозволю вповзти в мене.
Зйомки в кіно для мене найлегший і природніший спосіб заробляти на життя.
Читати мене повинні мало хто, розуміти - ще менше, а вже тих, хто прийме мене близько до серця, зовсім мало. Але якщо так, то, може, мені й до старості вдасться дожити.
Одрі Хепберн моя споріднена душа. Я та сама дівчина, яка не носить підборів, живе у смугастій футболці, комбінезоні та з пучком на голові.
Я змінив безліч дешевих кімнат, тому тепер наполягаю на люксі. Так, я веду кочовий спосіб життя, але це не означає, що я маю жити в наметі.