Я зовсім не хочу знати, що говорять за моєю спиною, — я й так про себе досить високої думки.

Я не в змозі жертвувати необхідним, сподіваючись придбати зайве.

Я добре знаю, що я не маю  особливого таланту — цікавість, нав'язливість і вперта витривалість у поєднанні з самокритикою привели мене до моїх ідей.

У вас обох один суперник – я сама. Я не хочу виходити заміж. І перша причина – моє минуле. Воно привчило мене до самотності. Раніше я тяжіла їм; мені уявлялося, що гірше самотності нічого немає. Тепер я живу в такому світі, де уникнути самотності легше за легку. І я зрозуміла, як я їм дорожу. Я не хочу ні з ким ділити своє життя. Я хочу залишатися самою собою, не пристосовуючись до того, чого неминуче чекатиме від мене навіть найдобріший, найпоблажливіший чоловік.

Не переносжу виду крові. Навіть від паперових порізів.

До всього, що я роблю, я належу з незмінною іронією.

Смішно, так довго живеш у запереченні, що не бачиш сумну правду про себе, поки хтось не ткне тебе в неї носом.

Я нічого не планую, живу сьогоденням, а не минулим і не майбутнім.

Я живу для того, щоб твоє говенне життя набуло на моєму тлі хоч якогось сенсу.

Можете спокійно дивитись. Ці сльози не мої. Так часто буває, коли я бачу щось подібне до того, внизу, або коли щось чіпає мене і всередині тихо відчиняються дверцята і я в сум'ятті або в задумі прислухаюся — тоді є безпричинні сльози, про які я нічого не знаю.