— Чудово... Я про твою гру.
— Музика … Я можу визначити лише її точність, але не красу.
— Дуже часто це те саме.
— Якщо це не завжди одне й те саме, то в чому сенс краси?

- Я злий.
- Все гаразд, Джон. У цьому нічого  незвичайного. Він змушує нас це відчувати. Всі позначки на моєму столі і цей шум, постріли о пів на другу ранку...
— Так.
—... прокляті зразки у холодильнику. Уяви, зберігати тіла поруч із їжею.
- Так.
- І сварки! До ручки мене доводив своєю легковажною поведінкою!
— Послухайте, взагалі-то я не настільки злий, гаразд?

При зустрічах з тобою мені часто хотілося сказати тобі про це, але мене утримував якийсь ледь не дикунський сором ; тепер, будучи вдалині, я буду відвертішим – адже лист не червоніє.

Коли людина оточена недовірою, то починає сама не довіряти.

У відносинах між чоловіком і жінкою найважчими і тяжкими бувають хвилини, коли взаємна прихильність приноситься в жертву зовнішнім обставинам, таким далеким від сили та краси самого почуття.

Ти назавжди відповідає за всіх, кого приручив.

— Знаєте, коли... коли ви приїхали з Белфасту, я зрадів. Мені набридла ця служба, мені набридла корупція. Коли ви сказали ту промову про очищення, я радів як дитина. Ви казали, що тільки він дивиться на всі крізь пальці.
— Я й не відвертаюсь, сержанте Мосс. Я дивлюсь углиб подій і мені подобається, що я бачу.

- Що ти відчула?
— Побачивши магію, що клубиться? Почуття тріумфу.
- Ні. Вбивши того, хто тобі дорожчий за інших, вирвавши серце рідного батька. Що ти відчула?
— Така ціна закляття, а почуття не береться до уваги. Він би мене зрозумів.

Час – втрата грошей.

Знав я одного іспанця, звали його... якось іспанською.