— Ми приречені? Я про людей...
— Це у вашій природі знищувати себе.

Книги – лише одне із містищ, де ми зберігаємо те, що боїмося забути. У них немає  жодної таємниці, ніякого чаклунства. Чари лише в тому, що вони говорять, у тому, як вони зшивають клаптики всесвіту в єдине ціле.

Питання, яке ставить мене в глухий кут: божевільний я чи все навколо мене?

Твою зачіску ненавиджу, і те, як говориш зі мною,
і як ведеш мою машину, і погляд я ненавиджу твій!
Твої безглузді черевики і те, що зміг мене осягнути.
Я так смертельно ненавиджу, що почала вірші писати.
І брехню твою я ненавиджу, і що себе ти правим уявляєш.
Тебе я навіть ненавиджу, що не знемагаєш, а смішиш.
Я ненавиджу, що немає поряд тебе, і що ти не дзвониш.
Але головне, я ненавиджу тебе за те, що не можу навіть трохи ненавидіти, зовсім небагато, краплю… Не можу!

Кажуть, що все добре колись закінчується. Іноді це буває тихо, інколи ж це трапляється не дуже тихо. Але раптом ти розумієш, що дійшов до краю. І йти далі сил немає.

Капітане, доповідаю — на кораблі бунт! Я готовий тицьнути в імена і назвати пальці.

- Думаєш, ти клоун?
- Думаю, я диво. (- Думаєш, ти клоун?
- Думаю, я принадність.)

- Так, правда. Закохався герой.
— Ні, ні, ні, ні. Я чув, що він відданий морю.
— Версій багато, і всі правдиві. Я вкажу суть. Та жінка була то ніжна, то зла і неприборкана, як океан. Кохання заволоділо ним. Але то було таке борошно, що йому життя стало в тягар. Але все ж таки він не міг померти.
— Що, цікаво, він поклав у скриню?
- Своє серце.
— Буквально чи фігурально?
— Не міг він буквально покласти своє серце в скриню! Або...
— Його муки були сильнішими за скромні радості життя моряка. І він вирізав із грудей своє серце і замкнув його в скриню. А скриня та захована на дні. І ключ від нього завжди при ньому.

— Днями я чув пісню по радіо і хлопець співав, що його звати Карнавал.
- Артур.
- З глузду з'їхати. Адже це моє клоунське ім'я. І донедавна мене взагалі ніхто не помічав. Навіть я не знав чи існую я.
- Артуре, у мене погані новини...
- Ви не слухаєте, так? Навряд ви взагалі чули мене. Ви ставите одні й самі питання.«Як робота?»«У вас є негативні думки?» Все, що я маю — це негативні думки, але ви все одно не слухаєте. Я сказав, що все своє життя я не знав, чи є насправді. Але я існую, і мене починають помічати.

Ваше існування — знущання з моралі.