Я отримав гармоніку, магнітний набір поезії, книжку про Харві Мілка та касету з піснею«Уві сні», записаною… двічі. Серйозно, я розгублений. Набір подарунків такий блакитний, наче я сам собі подарував.

- Скажи мені одну річ про Стайлза, яку ти пам'ятаєш. Лише одну.
- Проведіть ключ-картою, і я розповім Вам все, що захочете.
- Шериф... Вони йдуть.
- Одна річ. Хоч одна річ!
- Він був розумний! Досить розумний, щоб не довіряти мені.

- А раніше ти носи вправляла?
— Ні, тільки пальці ніг доводилося вправляти. Але яка різниця!
- Е... добре, давай, спробуй.
- Епіскей! [ Чути хрускіт ]
- Ну, як я виглядаю?
— Дуже прозаїчно...
— Чудово!

— Ти ж зневажаєш мене?
— Якби я хоч іноді згадував про тебе, то, мабуть, зневажав би.

- Я сплю?
- Ні.
— Так і знав... Уві сні був би ром.

Ми хочемо, щоб усе лишилося, як було. Ми миримося з болем, тому що боїмося змін, боїмося, що все розсипеться... Ми обидва заслуговуємо на кращу долю, ніж залишатися разом тільки зі страху саморуйнування.

Іноді дуже важко чинити правильно. Наприклад, спробувати достукатися до недоумків. Або протистояти недоумку.

Я розумію твої почуття. Це була б найкраща праця на світі, якби не всі ці хворі в палатах.

Світ - сумне та складне місце. Жаль, що це так.

— Ти їй цікавий лише тому, що вона вважає тебе обраним.
— Так я й є обраний. Ой, вибач, жарт...