— Навіщо ви прибули до Порт-Рояля, містере Сміт?
— Тільки не бреши!
— Ну, я зізнаюся. Я маю намір реквізувати корабель, набрати людей на Тортузі, щоб робити розбій на потребу моєї чорної душі.
- Я ж сказав - не брехати!
— Здається, він і не бреше.
— Будь це правда, він би нам не сказав.
— Тільки б не знав, що істині ви не повірите.

Він не людина, у нього немає  права на мою жалість. Я віддала йому серце, а він узяв його, на смерть поколов і жбурнув мені назад.

Ми називаємо свій вік  утилітарним, а тим часом ми не вміємо користуватися жодною річчю на світі. Ми забули, що Воді дано омивати, Вогню очищати, а Землі бути матір'ю. Тому Мистецтво наше належить Місяцю і грає з тінями, тоді як грецьке Мистецтво, що належить Сонцю, мало справу з реальними предметами. Я впевнений, що сили стихій зазнають очищення, і мені хочеться повернутися до них і жити серед них. Звичайно, такій сучасній людині, як я, завжди радісно хоча б просто дивитися на світ. Я тремчу від радості, коли думаю, що в самий день мого виходу з в'язниці в садах будуть цвісти і ракитник, і бузок і я побачу, як вітер увірветься в струменевезолото ракітника - і весь світ навколо мене стане арабською казкою.

— Ти любиш дощ?
— Поговоримо про погоду? (— Радуєшся дощу?
— Хочеш поговорити про погоду?)

- Ми поділимо групи. Добре? Забирай собі лімфоцит та туберкульоз.
— Туберкульоз бери собі. Моє куріння там не доречно.
— Добре, гаразд. Щодо раку яєчок розмови не може бути.
— Ну, швидше за все я маю право там з'являтися, на відміну від тебе. У тебе яйця на місці.
— Жартуєш?
- Не знаю. Хіба?

Хіба ви не знаєте, що багатий чоловік — те саме, що й приваблива дівчина? Ви не одружуєтеся з дівчиною, тільки тому що вона симпатична, але, чорт забирай, хіба це не приємне доповнення?

Ви дуже збентежені, міс Ейр, і хоча вас не можна назвати гарненькою, так само як мене не можна назвати красенем, збентеження вам іде; крім того, воно відволікає ваш погляд від моєї фізіономії та змушує вас розглядати квіти на килимі.

— Ну, і давно ти живеш у таких закладах?
- Все життя.
— Який же злочин ти скоїв?
- Пограбування без зброї.

Коли мені було чотири, двоюрідний брат дав нам на літо собаку. Я її лягнув. Батько сказав, що у нашій родині не прийнято бити тварин ногами. Коли мені було сім, я оплакував смерть моєї золотої рибки. Я дізнався, що батько викинув її в унітаз і змив. Я сказав батькові — іншими, зовсім не такими пристойними словами, — що в нашій сім'ї не прийнято викидати живих істот в унітаз.

— Я маю блог про ступінь розтяжності різних натуральних волокон.
- Впевнена, читається на одному подиху!