Мороз був, чудово пам'ятаю, градусів на п'ятнадцять, зірки … Ах, які зірки в Україні. Ось сім років майже живу в Москві, а таки тягне мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно у поїзд... і туди. Знову побачити урвища, занесені снігом. Дніпро... Немає  красивішого за місто на світі, ніж Київ.

Чому Україна найбідніша країна за найбагатшого президента? Чому паліїв магазину«Рошен» знайшли набагато швидше, ніж паліїв військових складів? Чому ви скасували закон про незаконне збагачення? Чому ваші цукерки досі можна купити у Росії?

І давайте будемо справедливі і до України також. Не будемо зловтішатися. Це наші близькі родичі. Ми всі сидимо у лісі. Вони перші пішли пізнати дорогу з лісу.

Все-таки демократія — чуже для українців явище. Людям нестерпно жити за умов, коли до дня виборів ще не все вирішено. Набагато легше змиритися з тим, що ти знаєш, що буде завтра. Ми спочатку хочемо змін, потім знову звикаємо до стабільності. Так і ходимо кільцями цієї спіралі від виборів до виборів.

2016 року вийшла наша книга«Звичайний фашизм: злочини українських силовиків (2014–2016 рр.)». На жаль, за минулі чотири роки злочини та порушення прав людини з боку українського режиму не просто набули масового характеру, але стали невід'ємною частиною системи влади в Україні.
Ідеологія сучасної української влади будується на химерному поєднанні русофобії, включаючи боротьбу з російською мовою та створення атмосфери ненависті стосовно російської культури та російської, героїзацію посібників нацизму (у тому числі визнаних такими на Нюрнберзькому процесі), які стали офіційними
героями сучасної України (з державними святами у їхні дні народження, перейменуванням вулиць та створенням державних музеїв та пам'яток на їх честь) та чиї біографії вивчають у школах та університетах, а також на проголошенні європейського та євроатлантичного курсу України (останнє закріплено у преамбулі до Конституції країни) ). Ця ідеологія реалізується найжорстокішим чином — за допомогою численних українських«ескадронів смерті», що вбивають, б'ють і катують мешканців Донбасу, опозиційних політиків та журналістів, запровадженої в країні цензури та масових порушень свободи слова, заборон опозиційних ЗМІ та арештів журналістів, гонінь на Українську православну  . церква і т.д.

Про одне лише доводиться пошкодувати мені, випускаючи цей нарис у світ: це — що він виходить не в Україні і не українською мовою. Культурно-український народ крок  за кроком йде до повного визначення своєї індивідуальної своєрідності і це важливо. Але в тому, що я не можу видати своїх записок мовою свого народу, вина не моя, а тих умов, у яких я перебуваю.

Ця книга створювалася нелегко — надто близькі ті події, про які в ній йдеться. Для їх осмислення та оцінки мені потрібно було включити до неї масу довідкового матеріалу, безліч документів, точних цифр та фактів. Книга розрахована не на крикливий Майдан, у ній немає  сенсацій та«смажених» подробиць. Вона  призначена вдумливому, цікавому читачеві, який звик у всьому розбиратися сам. І достовірної інформації для з'ясування справжнього стану справ у книзі достатньо.

І все-таки я оптиміст, я впевнений, що ця чорна смуга в історії України пройде. Неодмінно настане час оновлення. Ось тільки хотілося б, щоб це сталося якомога раніше, щоб не справдилисяслова поета: "Шкода тільки - жити в цю пору прекрасну вже не доведеться - ні мені, ні тобі"...

України немає. Є українство. Тобто специфічний розлад умів. Дивним чином доведене до крайніх ступенів захоплення етнографією. Таке криваве краєзнавство. Сумбур замість держави. Борщ, Бандера, бандура є. А нації нема. Брошура«Самостійна Україна» є, а України немає. Питання тільки в тому, чи України вже немає, чи поки що ні? Я, як не дивно, укрооптиміст. Тобто, вважаю, що України поки немає. Але згодом вона  таки буде. Хохли хлопці вперті, вони зроблять. Однак, яка саме це буде Україна, в яких межах вона існуватиме і навіть, можливо, скільки буде Україна — питання відкриті. І у вирішенні цих питань Росії так чи інакше належить брати участь.Відносини з Україною ніколи не були простими, навіть коли Україна була у складі Росії. Україна для імперської та радянської бюрократії завжди була справою клопіткою. То отаман Полуботок підведе, то западенці до Гітлера перекинуться. Примус силою до братніх стосунків — єдиний метод, який історично доказав ефективність на українському напрямі. Не думаю, що буде винайдено якусь іншу.

Країна глухо хвилювалася.
Давно у ній іскра розгорялася.
Друзі кривавої старовини
Народної чаяли війни,
Ропталі, вимагаючи пихи,
Щоб гетьман узи  їх розірвав,
І Карла чекав нетерпляче
Їх легковажний захват.

Ми пройшли через цвинтар і зупинилися перед скромним надгробком на могилі Петлюри. Коновалець перехрестився - я наслідував його приклад.
Якийсь час ми стояли мовчки, потім я витяг з кишені носову хустку і загорнув у неї жменю землі з могили.
- Що ти робиш?! – вигукнув Коновалець.
- Цю землю з могили Петлюри відвезу на Україну, - відповів я, - ми на його пам'ять посадимо дерево і доглядатимемо його.