Вибір змушує думати, це півбіди. Вибір породжує відповідальність за майбутнє. Диктатура – звільняє. Ось тобі воно одне, і це одне найкраще, тому що іншого в тебе все одно не буде. Інтернет зроблено для щастя людини, ось він і вводить диктатуру через різні тренди та топ-листи. Але якщо раніше у рідкісних овець у відповідь на надто явну диктатуру та виникало псевдопрагнення до якоїсь ефемерної свободи, то тепер ніхто, ні дай бог, не зробить кроку вправо чи вліво від загальної лінії, бо сьогодні там не стоять КДБшники з гулагами, ні там і товстого лейбла-капіталіста-експлуататора. Нині там абсолютний жах – нині там ВИБІР.
Нині всі подалися в програмісти, та в айтішники, та в місцеві начальники – ходять порноклубами і здають квартири нелегальним шляхом. Офшори та інвестпортфелі. А працювати ні-ні. Країна, де всім аби тільки обідати з ранку до вечора.
Кожна людина постійно отримує хороші чи погані оцінки від суспільства, в якому живе. Його самооцінка то піднімається, то знижується залежно від похвал чи засуджень. Метою того, хто прагне стати по-справжньому вільним, – позбутися залежності від«батігів та пряників» і самому виставляти собі бали. Тоді для того, щоб підняти свою самооцінку, можна використовувати ризик, намагатися зробити щось по-справжньому складне, щоб зрозуміти, на що ви здатні. Але не слід сильно засмучуватися, якщо ви зазнаєте невдачі. Перемога залежить від багатьох факторів, окрім вашого таланту. Слід тріумфувати не у разі перемоги, а тоді, коли ви ризикуєте.
Я ненавиджу це традиційне, жорстоке суспільство, і цю дурну культуру дотримання норм. Ну знаєте, всі слухають однакову штучну музику і роблять однакову штучну роботу, і одягаються в однаково штучному стилі.
Щоб добре дізнатися властивості життя рослини, треба вивчати його на тому ґрунті, на якому воно росте; відірвавши від ґрунту, ви матимете форму рослини, але не дізнаєтеся цілком його життя. Точно так не дізнаєтеся ви життя суспільства, якщо ви розглядатимете її тільки в безпосередніх відносинах кількох осіб, які прийшли чомусь у зіткнення один з одним: тут буде тільки ділова, офіційна сторона життя, тим часом як нам потрібна буденна її обстановка.
Неправильно вважають ті, котрі думають, що тільки ті пискарі можуть вважатися гідними громадянами, котрі, збожеволівши від страху, сидять у норах і тремтять. Ні, це не громадяни, а щонайменше марні пискарі.
Будемо невпинно повторювати: суспільство думає про кару і ніколи не дбає про запобігання злу. Одного злочинця засуджують до довічних каторжних робіт... Іншому відрубують голову... В обох засуджених залишаються маленькі діти. Чи суспільство виявлятиме турботу про цих сирот? Про сирот, яких воно саме і породило, позбавивши їх батька всіх цивільних прав або обезголовивши його? Чи стане воно турботливим опікуном, що попереджає біду, замінивши того чоловіка, якого закон оголосив мерзенним ізгоєм, або замість того людини, яку стратили з волі закону? Ні... Отруйний гад знищено, отже, знищено і отруту, яку він витікав, — вважає суспільство.