Коли хтось зникає з твого життя і ти більше ніколи його не побачиш, але ти хотів би сказати йому те, що не встиг, щось дуже важливе … Ти береш папір та олівець… І пишеш листа. Воно може бути довгим, а може в одне слово... Ти пишеш тому, кого вже немає... Але не відправляєш, а просто складаєш, підносиш до вогню і спалюєш... І вітер забирає попіл і той біль, який був усередині тебе...

Вона прокинулася, але не розплющила очей. Хіба забудеш, яка самотність на тебе чекає: чоловіки вранці на протилежному березі прірви. Ще більше вона боялася ніжності, чоловік не відрізняє ніжності від бажання, ти ніколи не буваєш у безпеці. Якщо вас обіймають, притискають до себе, у вас відчувають жінку... Ось чому краще мовчати, підставити на ходу щоку, відмовитися від надії на дружбу, від стільки ілюзій... Тобі не народитися вранці заново, минуле життя обліпило тебе вологим простирадлом.

Не дай Воно вислизнути... те, що ти можеш зробити об одинадцятій, потім часто зробити вже не можна.

Моя посмішка — це лише маска. Моє обличчя спотворене гримасою. А якщо заглянути мені в душу, то я плачу. Може, поплачемо разом?

Бути знехтуваним - це боляче в будь-якому віці.

Вчора триває вічно. Завтра не настає ніколи.

- Що з тобою відбувається?
- Я не знаю.
— Я як із п'яною поцілувався...

І звідки в людині ця пристрасть до руйнування — до кінця всього ніколи не зруйнуєш.

Самотність – різновид компанії.

Немає нічого гіршого за зраду рідної людини. По собі знаю. Ти втрачаєш миттєво віру в усі. У любов, довіру, надію і те, що колись ти зможеш ще стати щасливим.