Стати мертвим досить просто. Це навіть моїм братам удалося. А ось жити з почуттям провини набагато складніше.

Якийсь час я боролася за себе, будувала свій маленький світ. І тепер завжди можу сховатися в тій маленькій світці і хоч трохи розслабитися. Одна. Як равлик у панцирі. Але мені тому й довелося споруджувати цей панцир, що сама я беззахисний слимака. Та й для зовнішнього світу мій світ зовсім крихітний і нікчемний. Як хатина з картонних ящиків. Вітер дунув сильніше — все одразу й розвалилося...

Бувають такі сльози, коли плачеш не тому, що злякався чогось жахливого цю хвилину, але через все жахливе, що відбувається взагалі у світі, і не тільки з вами, але і з усіма, кого ви знаєте, і з усіма, кого не знаєте, і навіть з тими, кого і не хочеться знати, і ці сльози не можна полегшити ні хоробрим вчинком, ні добрим словом, полегшити їх можна, тільки якщо хтось міцно обійме вас.

- Вибач, Дін.
- Ні. Ти лише граєш у вибачення.

А люди завжди думають, що бачать тебе наскрізь. Мені начхати, хоча туга бере, коли тебе повчать — поводься як дорослий. Іноді я поводжуся так, ніби я куди старше своїх років, але цього люди не помічають. Взагалі ні чорта вони не помічають.

Я прийшов поскаржитися, але ти довела, що винен, виявляється, я сам. Я відчуваю, що ти боїшся того, що за цим піде. Тебе лякає мій наступний крок. Що ж, це мені подобається. Бійся мене завжди. Наступного разу, тобі не знадобиться кинджал, щоб захистити себе. Бо поки ти зі мною, тобі нема чого боятися. Я тут, щоб захистити тебе від будь-якої небезпеки, але... ніхто не зможе захистити тебе від мене. Ніхто.

Не все у світі можна склеїти. Не все можна залагодити. З уламків уже не зібрати цілого. Але краще уламки, ніж нічого.

Ніколи не стави запитань, відповіді на які можуть тобі не сподобатися.

Ось дивлюся я на вас і починаю його теж шкодувати, веселе життя ви йому влаштували, якщо він може тільки роблячи дітей довести, що у нього є яйця.

- Я вже не самотній. Мені подобається!
- Зараз подобається. Ти ніби поїхав відпочивати на Таїті. Сонце поки не палить шкіру, а гладить. Ти багато спиш, і москіти не заважають. Але варто лише оселитися там, і все зміниться. Так що йди у свій світ і насолоджуйся спогадами. Не роби дурниць. Майже всі ми тут самотні... Якщо дуже пощастить, ми забираємо з собою в могилу лише кілька щасливих моментів.