Йому в кайф, а тобі в зашморг.

Я б не любив тебе так сильно, якби тобі не треба було б скаржитися і нема про що шкодувати. Я не люблю правих, які не падали, не оступилися. Їхня чеснота мертва і малоцінна, краса життя не відкрилася їм.

Не дозволяйте очікуванням щастя опановувати вас, подібно до нав'язливих ідей або вести вас до непотрібних страждань.

Якби ми допомагали всім, хто страждає на світі, ми б і самі потонули. До того ж є люди, яким подобається страждати: вони вважають біль у спосіб досягнення своєї мети — можливістю насолоджуватися жалістю до себе.

Немає більшої муки, ніж спогад у нещастя про щасливий час. (Немає більшої муки, як про час щасливої ​​згадувати.)

Знущання з чужих страждань не повинно бути прощаним.

Страждання людей сором'язливих походить від невідомості про думку, яку вони склали; як тільки думка ця ясно виражена — хоч би яка вона була, — страждання припиняється.

Шлях до задоволень лежить через страждання.

Є така легенда — про птаха, який співає лише один раз за все своє життя, але зате найкрасивіше на світі. Якось вона  залишає своє гніздо і летить шукати кущ терну і не заспокоїться, доки не знайде. Серед колючих гілок співає вона пісню і кидається грудьми на найдовший, найгостріший шип. І, височіючи над невимовною мукою, так співає, вмираючи, що цій тріумфальної пісні позаздрили і жайворонок, і соловей. Єдина, незрівнянна пісня, і дістається вона ціною життя. Але весь світ завмирає, прислухаючись і сам Бог  усміхається в небесах. Бо все найкраще купується лише ціною великого страждання… Принаймні так каже легенда.

Можливо, люди повинні пережити трагедію, щоби почати робити те, що люблять. (Напевно, потрібно постраждати по-справжньому, перш ніж ризикнеш зайнятися улюбленою справою.)