Є у спогадах кожної людини такі речі, які вона відкриває не всім, а хіба що друзям.
Є й такі, які він і друзям не відкриє, а хіба собі самому, та й то під секретом.
Але є, нарешті, і такі, які навіть і собі людина відкривати боїться, і таких речей у всякої порядної людини досить накопичиться.
Тобто навіть так: чим більше вона порядна людина, тим більше у неї їх є.

Забороняю собі згадувати, бо відчуваю, що провалююсь у минуле…

Пням ще довго чується шелест листя.

Дивна річ спогади, сказав він собі, вмиваючи обличчя крижаною водою. Деякі живляться ними, ніби від них залежить життя, ніби вони рятують їхню відмінність від смерті; а інші позбавляються їх, щоб час, що залишився, був світлішим.

Все-таки ранок прекрасний, він не безжальний, як ніч, що змушує згадувати те, що хочеш забути.

Коли йде дощ, здається, що ось-ось щось згадається.

Спогади – як вовки: від них не втечеш, їх не вмовиш дати спокій.

Чи можна довго протягнути наодинці зі спогадами? Вони як улюблений м'який шарф на шиї, на якому рано чи пізно зрозумієш повіситись.

У холодних небесах
Вишневим кольором прикинувся
пурхаючий сніжок,
І на одну коротку мить
Злегка повіяло навесні.

Мої спогади виявилися набагато глибшими і вони переоцінюються. Отже, спогади є постійною величиною. Вони рухливі та мінливі.