- Наш родич Одд Хельгі захопив цілу державу, здолав усіх ворогів і зумів передати її у спадок. Наші батьки хоч і не захопили Плесків, але посідають тут почесне становище. Я хочу, щоб мій чоловік був не гіршим!
– Але твій чоловік… якщо це буде Дивіслав, він і так не гірший. Він - князь старовинного роду, він править цілим племенем...
- А він що-небудь зробив для того, щоб зайняти це місце? Тільки-но народився сином свого батька! Треба ж, який подвиг!

Кожен має залишити щось після себе... Щось, чого за життя стосувалися твої пальці, у чому після смерті знайде притулок твоя душа. Люди дивитимуться на вирощене тобою дерево чи квітку, і в цю мить ти живий будеш.

Магдалена Руа зателефонувала до нашого аукціонного будинку  наступного після похорону дня. Тоді її голос здався мені голосом дочки, що розколола горем. Але тепер я зрозуміла, що Магдалена Руа розкололася набагато раніше. Вона, бліда, змучена денним світлом, напівлежала в кріслі. Іноді смикала рукою, чухала обличчя, облизувала сухі губи. "Деяким гроші даються в покарання", - згадала я фразу з книги її батька.

Духовну культуру можна порівняти із пшеницею. Пшениця годує людину. Але й людина, у свою чергу, дбає про пшеницю, зсипаючи в комори зерно. І запаси зерна зберігаються, як спадок, від одного врожаю до іншого.