Він мовчки стояв наді мною зі свічкою в руці. Потім його довгаста постать нахилилася до мене, і я почув шепіт:
— Вотсоне, ви не боїтеся спати в одній кімнаті з божевільною людиною, у якої розм'якшення мозку, з ідіотом, який нічого не розуміє?
— Анітрохи, — відповів я, остаточно прокинувшись.
— Та й слава богу, — промовив Холмс; і більше тієї ночі між нами не було сказано жодного слова.

Я вже сплю. Мене не кантувати, не лоскотати і з безглуздими питаннями не звертатися. Можна тільки поцілувати у вушко і побажати… хм…«спокійного ранку!»

— Як це дивно — він помер, а ми живемо... Тільки я підозрюю, що кожного разу, коли ми лягаємо спати, ми так само вмираємо. І сонце йде назавжди, і закінчується вся історія. А потім небуття набридає саме собі, і ми прокидаємося. І світ з'являється знову.

Одного разу йому наснилася Лінда Лі, і потім довго не міг зрозуміти, хто вона така і що вона  для нього означала. А коли він згадав, то підключився до матриці та пропрацював дев'ять годин.

Техніка, викладена мною надалі, відрізняється від античної техніки у цьому єдиному суттєвому пункті: вона  вимагає від самого сновидіння роботи тлумачення. Вона  звертає увагу на те, що приходить в голову з приводу того чи іншого елемента сновидіння, що сновидить, а не тлумачу сновидіння.

Сніг... він примудряється залетіти навіть у сни... навіть у літо, бо зима мені чомусь ніколи не сниться.

Ось ти спиш, спиш, спиш. А потім прокидаєшся. А ковдра все спить. І так завидно.

- Прости мене.
- За що прощати? Ти була моєю мрією, це було як уві сні, але я прокинувся.

Розповідати сни іноді точно те саме, що розповідати свої таємні думки чи бажання, а це не завжди зручно.

Здатність справлятися з болем є найбільшим даром  нашого розуму. Класична думка говорить про чотири двері розуму, якими кожен може скористатися у разі потреби.
Перша – це двері сну. Сон пропонує нам притулок від світу та його болю. Сон прискорює протягом часу, відокремлюючи і віддаляючи нас від того, що завдало нам болю. Поранені часто втрачають свідомість, а люди, що отримали страшні звістки, непритомніють. Так розум захищає себе від болю, проходячи через перші двері.
Другі двері – двері забуття. Деякі ранинадто глибокі і не піддаються зціленню - принаймні швидко. Крім того, спогади часто завдають біль, тут уже нічого не вдієш. Прислів'я«час лікує всі рани» брехлива: час лікує багато ран. Інші ховаються за другими дверима.
Треті двері – двері безумства. Іноді розум отримує такий удар, що впадає у божевілля. Хоча це виглядає безглуздим, насправді користь є. Бувають часи, коли реальність не приносить нічого, крім болю, і щоб від неї вберегтися, розумзмушений тікати від реальності.
Четверті двері – двері смерті. Останній притулок. Ніщо не може завдати нам болю, коли ми мертві, — принаймні так здається.