— Зверни на мене увагу!
— Пробач, але тоді мені буде важче тебе ігнорувати.

Коньяк навіть кращий за горілку. А що тютюну немає  - теж не біда.

— Я хочу вибачитися за те, що інші вампіри зробили зі Стефаном, за викрадення, за тортури... Цього не мало статися.
— Ви там грали в Будинок-2 з половиною вампірів із гробниці, причому реально розлютованих. І що, ви думали, мало статися?

— Їдьте ви з дівчатами або краще нехай вони самі їдуть, а то ви такі гарні, що містер Бінглі закохається у вас.
— Дорогий, ви мені лестите. Коли жінка має п'ять дорослих дочок, вона  вже не повинна думати про власну красу, — сказала місіс Беннет, кокетливо поправляючи зачіску.
— Тому що, як правило, у неї й краси вже немає.

— Я вже вибачився.
— Сашу, ну ти козел і потвора, щойно це змінює?

Саша, у нас у всьому узводі немає  хлопця красивішого, ніж ти, щоб я зник. Це ж немислимо - мати успіх поряд з тобою!

— Після вечірки я поцілувала його...
— Стривай, я весь час була вдома, як я могла це пропустити?
— Вечірка вже закінчилася, ти, мабуть, гладила обгортковий папір.
- О так.

Та я за свободу слова будь-кого заткну!

— Так, першу лінію оборони взято, завдяки моїй«особистій» участі, вам, панове, залишається лише захопити замок. [Небо покриває хмара]. Для тих, хто не чув і для історії повторюю: першу лінію оборони взято завдяки моїй«особистій» участі, а їм залишається лише захопити замок для музею. Що таке? Чому темно? Чому темно? Розігнати хмари! Поставити сонце на місце! [небо знову стає світлим].
— Чим би дитя не тішилося, аби не вішалося.
- Повний порядок!

— То чого ти взяв, що бачив саме ангела?
— Просто... він з'явився переді мною, і мене... переповнило таке почуття... розумієш? Немов на мене зійшла благодать і спокій.
— Гаразд, ти просвітлений мій, може, купимо тобі джедайський меч  і відправимо на Дагобу.