— Маяковський, ви вважаєте себе пролетарським поетом, колективістом, а всюди пишіть: я, я, я...
— А як ви вважаєте, Микола Другий був колективістом? А він завжди писав:«Ми, Миколо Другому...» І не можна скрізь у всьому говорити«ми». А якщо ви, скажімо, почнете освідчуватися в коханні до дівчини, що ж, ви так і скажете:«Ми вас любимо»? Вона ж спитає:«А скільки вас?»
Чого він так розлютився? Взяли пару морквин і трохи капусти! І ті три мішки картоплі, які ми взяли минулого тижня, та гриби, які ми стягли тиждень тому. Знаєш, Піпіне, він гарячиться через дрібниці!
- Ти впевнений?
- Досить таки.
— Дін, у нашій ситуації«досить-таки» мене не влаштовує.
— Досить-таки!
— Доню, поговори, будь ласка, з лікарем, він тобі допоможе.
— Моєї доньки не потрібен мозок прав!
— Тобі він звичайно потрібніший, але ти потерпиш.
— Чому ви говорите зі мною?
— Місіс Хадсон череп забрала.
— То я вам череп замінюю?
— Та гаразд, у вас виходить!
У дорогу так у дорогу, як сказав папуга, коли кішка потягла його з клітки за хвіст.
Моя дружина боялася темряви. Але потім вона побачила мене голим. Тепер вона боїться світла.
— Так, Вітюша, давно ти звичайним кухарем не працював, відвик ручками працювати. Зміну відстояв і здох?
— Та я просто не виспався.
— Ти здав, дідусю.
- Нічого я не здав!
- Ну звичайно. Подивися на себе, ти ж із помідором розмовляєш.
Я можу час від часу вимовляти довгі і розумні слова, говорити надто швидко, вставляти в розмову імена, що показують мій високий культурний рівень, — загалом, виламуватися, зображуючи такого собі метра, але якщо це створює враження, ніби мені подобаються манери такого штибу в інших, Так я вже краще буду клопотати до кінця мого життя якесь«біблі-бублі-ваблі-сніблі бу-бу нафіг», читати виключно Джорджет Хейєр, дивитися тільки Санта-Барбару, грати в більярд, нюхати кокаїн, набиратися до поросячого вереску і жодних слів довше, ніж«мудак» та«хер», не вимовляти.