Фініст чашу осушив — ще дужче розвеселився, чоловікові моєму підморгує:
— А чи знаєш ти, Кощій, що після сьомого весілля, та ще й на Василисі-красі, пішов у народі слух, ніби сила твоя — в яйцях?

— Вибачте, що запізнився, я був у кіно.
- Сподіваюся, вона  гарна?
- Сподіваюся, це вона?!!

- Люблю психотерапію!
- А, ти вже бував?
— Лише один раз, у дитинстві. Коли мати... загинула.
— А твоя мама...
— Але з цим все нормально! Тобто, це не те щоб зовсім нормально — я був би радий, якби вона була  жива, — просто я вже впорався з цим. Думаю, це не варто записувати.
- Я записую для себе. Вас ніхто тут не засудить.
- Так, ми знаємо.
- Мій тато теж загинув. Це можна записати.
- Отже, Баррі. Айріс трохи розповіла мені про вас під час нашої розмови. Скоро одружуєтеся?
- Так... Так, ми пройшли довгий шлях...
- Ага...
- Спершу ми з ним разом виросли... Потім я була заручена з іншим...
- А ясно.
— Теж варто записати? До речі, він також загинув.
- Бачу, у вас обох було багато втрат...
- Ну... ні, не те щоб...
-... Едді і Ронні...
-... Ну так, трішки...
—... Моя мама... Ха-Ер...
—... зовсім небагато...
—... Лора...
—... було...
—... Снарт...
—... багато похорону.
- Так.

Д. Буш – Господи, хлопці, я й половини не читав із того, що ви пишете.
Журналіст – Нічого, і ми не слухаємо половини того, що ви кажете.
Д. Буш - Це я зрозумів, прочитавши половину того, що ви пишете.

Тільки наша людина може стоячи на березі річки від захоплення матюкатися на сонячну доріжку.

— Ти що, оцет тираєш?
— Може, діти в мене голодують!
- Ага, оцту просять.

— Прийми угоду, або забирайся з моєї квартири.
— Візьми мою угоду, або я переїду сюди.

— Ти йдеш до цієї Горгоні?
- Ні, я до дружини...

Усамітнення в кабінці з фаянсовою судиною завжди сприяє активізації розумової діяльності.

Лікар Рід, а чому більшість ваших історій закінчуються словами:«... а потім він повісився»?