Я дуже люблю жінок, що сміються. Мене з дитинства вчили, що жінка, що сміється, неуважна. Її можна завести куди завгодно, обікрасти і навіть заміж видати.

Люблю людей, які змушують мене сміятися. Я правда думаю, що сміятися — те, що я люблю найбільше. Це лікує безліч хвороб. Можливо, це найважливіше у людині.

Сміятимемося, не чекаючи хвилини, коли відчуємо себе щасливими, інакше ми ризикуємо померти, так жодного разу і не засміявшись.

У нас, росіян, це у крові. Коли боляче, страшно чи гірко, краще жартувати, аніж плакати. А коли, навпаки, добре і спокійно — то й сам Бог  велів попахати…

Різні люди сміються з різного приводу.

Я завжди сприймаю все серйозно. На полі я не належу до тих, хто постійно сміється, можливо, це шкодить мені.

Існує ж серед іншого сміху такий, що не йде з грудей Богом даним шляхом, а рядиться та порожнім дзвоном розсипається тільки заради того, щоб продзюрчати красиво.

Сміється, тому що розуміє: треба сміятися над усім, що завдає біль, щоб зберегти рівновагу, щоб світ не збив тебе з розуму. (По-справжньому сильним доти не будеш, поки не навчишся бачити у всьому смішний бік. Він знає: треба сміятися з того, що тебе мучить, інакше не збережеш рівноваги, інакше світ зведе тебе з розуму.)

Не сміш мовою, сміш справою!

Смійся з іншими, а не з інших.