Здатність справлятися з болем є найбільшим даром  нашого розуму. Класична думка говорить про чотири двері розуму, якими кожен може скористатися у разі потреби.
Перша – це двері сну. Сон пропонує нам притулок від світу та його болю. Сон прискорює протягом часу, відокремлюючи і віддаляючи нас від того, що завдало нам болю. Поранені часто втрачають свідомість, а люди, що отримали страшні звістки, непритомніють. Так розум захищає себе від болю, проходячи через перші двері.
Другі двері – двері забуття. Деякі ранинадто глибокі і не піддаються зціленню - принаймні швидко. Крім того, спогади часто завдають біль, тут уже нічого не вдієш. Прислів'я«час лікує всі рани» брехлива: час лікує багато ран. Інші ховаються за другими дверима.
Треті двері – двері безумства. Іноді розум отримує такий удар, що впадає у божевілля. Хоча це виглядає безглуздим, насправді користь є. Бувають часи, коли реальність не приносить нічого, крім болю, і щоб від неї вберегтися, розумзмушений тікати від реальності.
Четверті двері – двері смерті. Останній притулок. Ніщо не може завдати нам болю, коли ми мертві, — принаймні так здається.

Скоріше б усі здохли. Ніхто й не помітить такої«втрати». Господи, зроби так, як я прошу. Вони вкрай охрініли.

Але, немає  сумнішої повісті на світі, ніж повість про Ромео та Джульєтту.

Ти не перший солдат, якого я забираю з поля бою, і всіх їх переповнювали ті самі почуття. Вони можуть піти. На карту поставлено перемогу. Але вони помилялися. Битва тривала без них.

Людина помирає тоді, коли перестає змінюватися, а похорон просто формальність.

... людини починають цінувати лише тоді, коли її більше немає.

Смерть – справа самотня.

Коли над тобою шість футів землі, тебе люблять усі.

Все живе вмирає на самоті.

Якщо там, нагорі, є Бог, Він, напевно, лопається зі сміху над людьми, які здатні були створити атомні бомби та штучний інтелект, але й досі турбуються з приводу власної смерті і не знають, що робити з мертвими. Як же це убого - виносити смерть на периферію життя, коли вона  в центрі всього!