Не спостерігаю в моїй дворнязі тупості, якою пригнічують мене друзі-неандертальці.

Мені, однак, приємно, що можу плакати!
Втім, може, цьому причиною засмучені нерви, ніч, проведена без сну, дві хвилини проти дула пістолета і порожній шлунок.

— Олеже, допоможи розібратися з місцевими реаліями, — сказала вона.
- Так, що сталося? - Запитав Олег.
— Ось там, за двісті метрів, будиночок-укриття, — вказала вона  вбік, — поруч порожній снігохід і біля нього блукає ведмідь. Є ймовірність того, що ведмідь приїхав на снігоході, а зараз просто розминається, бо лапи затекли?
— Точно ні.
— Значить, у будиночку люди та ведмідь їх блокують.

Ми не обійматимемося на очах у всього міста. Так що, може просто кивнемо один одному, як два справжніх кретини, і взаємно приховаємо наші емоції?

- І?
- І що?
— Це круто виглядало? Як у кіно?
- Ти нагрудив у штани!
- Ну звісно! Коли тебе збиває машина, то не до самоконтролю.

- Ти чого тут вартий?
- Я взагалі на тебе чекаю.
- О-о, вибач, я думав ти надто крута, щоб бути вчасно.

— Ви розмовляли із собакою?
— Ну, ми не такі поліглоти, як ви.

Добре все ж таки бути мужиком. Можливо я інакше переживала б свій біль, якби я був чоловіком - трахкала б усіх підряд до втрати почуттів.

— Я покажу вам те, що ми бачимо. Тільки нікому ні слова.
— Ну так, телички люблять хлопців із уявним другом!

Хіба ти забув, що я роздаю компліменти не частіше ніж один раз на рік? Ти, як білочка, мусиш збирати крихти моїх добрих слів, щоб вони гріли тебе довгими саркастичними місяцями.