З певної точки зору самонавіювання - це все, що з нами відбувається. Нас невпинно гіпнотизує найбільший гіпнотизер — реальність, та її головний агент — людське оточення. Все, що відбувається, вселяє нам себе. Якщо тільки ми це приймаємо.
За дівчину не треба нічого пояснювати - вона сама собі все пояснить і сама обдурить.
У нас нескінченно шукають винних. Ніхто не займається собою. У тому, що ти такий неповноцінний, винен сусід.
Мабуть, я все-таки приймаю тебе за когось іншого, — думаючи, що ти зрозумієш мене, — як божевільний приймає родичів, що зайшли, за зірки, за логарифми, за вислозадих гієн, — але ще є безумці — ті невразливі! — які вважають себе за безумців, — і тут замикається коло.
Коли п'ятнадцятирічний підліток відчуває, що його внутрішній світ влаштований інакше, ніж у однолітків, йому дуже легко впасти в оману - вирішити, що він доросліший і розумніший, а тому і мислить по-іншому. Насправді, це не так. Просто моя тривога, моя невпевненість змусили мене раніше за інших замислитися над пристроєм своєї свідомості. Причому самокопання породжувало в моїй душі лише хаос.
Не можна прийняти частину правди: розплющи очі і прийми всю правду цілком.
Але поки що ми обманюємо себе, ми сліпі. Брехня - ознака страху. І немає сили, яка засліплювала б нас сильніше. Поки ми боїмося, ми нічого не бачимо, крім власної брехні.