Я не люблю, коли люди себе вбивають. Не робить їх героями.

На початку і наприкінці життя люди тягнуться притулитися — до материнських грудей — до милосердної обителі. Де можна припасти, прилягти, коли ти нікому вже не потрібен, і пустити собі кулю у скроню.

Якщо вважаєш, що чуже життя важливіше за твоє, то підпиши карту донора і покінчи з собою.

Думка про самогубство — це велика втіха: за підтримки її пережиті багато жахливих ночей.
(Думка про самогубство – сильний втішний засіб: з нею благополучно переживаються інші похмурі ночі.)

Ніколи ще людина не відмовлялася від життя, коли вона, хоч чогось ще вартувала.

І я не збирався покидати цей світ, не дізнавшись на ділі, що означає перепхатися.

Розлучатися з життям зовсім не так просто, як я думала... Адже є люди, для яких це легко. Мабуть, тим зовсім жити не можна; їх ніщо не спокушає, їм ніщо не мило, нічого не шкода... Та й мені ніщо не мило, і мені жити не можна, і мені жити нема чого! Що ж я не наважуюсь?... Просто рішучості не маю. Жалюгідна слабкість: жити, хоч як—небудь, та жити... коли не можна жити і не потрібно... Як добре померти... поки що дорікнути себе нема в чому.

— У мене таке відчуття, що якщо я зараз піду, ти викинешся з вікна.
— Став би я чистити зуби, коли збирався накласти на себе руки?

Краще жити на своє задоволення, ніж накладати на себе руки.

Перший пункт місцевої пам'ятки для самогубців говорив:«Встань прямо перед темним провулком на тлі яскравого неба».