Потрібно не справляти враження, а висловлювати себе.

Кожен повинен прийняти своє рішення і пройти свій шлях, щоб знайти себе.

Померти від його неземної краси навряд чи комусь загрожує, зате у нього зовсім розбійницька пика.

Проблема в тому, що ніхто не може жити, зовсім ніяк не висловлюючи свої думки, почуття та бажання. Ніхто... Це неможливо...

Та забий на те, що думають інші. Це нічого не змінить у твоєму житті. Набагато важливіше, що ти розібрався сам із собою.

Серед добрих – я добрий. Серед звірів – я звір.

Ми виявляємось у працях.
Ми стільки про себе не знаємо,
поки не зайняті і в ледарстві живемо.
Тим часом у кожного всередині приховано
велику фабрику незавершених справ.

Я готуюся до благородної війни.
Я спокійний, я знаю таємницю, знаю, що буде, і я знаю, що ніхто мене не зупинить, навіть я сам.

Якось на зйомках мого улюбленого фільму«Диявол – це жінка» Штернберг дуже рано відіслав нас на обід – усю знімальну групу. Коли ми повернулися, то побачили, що ліс, через який я мала їхати в кареті, із зеленого перетворився на білий. Так вирішив фон Штернберг – і, як завжди, мав рацію. Ніщо не є  більш важким, ніж захоплювати зелений світло в чорно-білому. А зеленими ж були всі дерева і кущі, у знятому епізоді все виглядало як у казковій країні, а я, вся у білому, у білій кареті, запряженій білими кіньми, наче казкова фея. Чоловік, який зустрів мене в білому лісі, був у чорному костюмі, чорним був і його волоссяпід чорний сомбреро. Чорне і біле. І це за часів кіно, яке не мало кольору.

Я, право, не можу виставити напоказ цей портрет... Я вклав у нього надто багато самого себе.