Надавати б ляпас хоча б тієї, що в дзеркалі:«Здрастуйте, дівчино-дуре, як же ти примудрилася все ***ать?»

Страшно буває вдивлятися в полотно безкоштовного планетарію над дахами п'ятиповерхівок. Буває, здається, що всі ці мільярди років холодної космічної порожнечі настали мені на груди і тиснуть так, що ребра тріщать. Це тиск нерозділених питань. Тоді я ховаю погляд усередину, але зсередини на мене дивиться такий самий древній небесно-синій океан.

... Лише дуже рідкісні люди здатні часом висловити самостійне судження.

Безперервно копаючись у душі, він не очищав її, а тільки катував.

Я думаю, у кожного або в кожної є щось подібне до гнойової лопати, якою в моменти стресів і неприємностей ви починаєте копатися в собі, у своїх думках і почуттях. Позбудьтеся її. Спаліть її. Інакше вирита вами яма досягне глибин підсвідомості, і тоді ночами з неї виходитимуть мерці.

— Вина — це, мабуть, погано, коли люди страждають від того, чого не змінити.
— Або, може, вона  спонукає вчинити правильно наступного разу.

Грань між амбітністю та одержимістю тонше, ніж можна собі уявити. Вам краще подивитися під ноги та зрозуміти, де ви стоїте.

…Це найважче випробування — випробування гнівом та розпачом. Не дозволяйте гніву та розпачу завадити вам мислити. У цьому суть, від цього залежить, чи зможете ви чи ні контролювати ситуацію. Командувати людьми. Дурність і байдужість б'ють найсильніше.

Буковськи плакав у дешевих нічліжках, Буковськи не вміє одягатися, Буковськи не вміє розмовляти, Буковськи боїться жінок, у Буковськи слабкий шлунок... Буковськи не воював. Буковськи старий і вже сорок п'ять років не запускав паперового змія ; Якби Буковськи мавпою, його б узаший вигнали з племені... Зате Буковськи дуже акуратно блює і при мені ніколи не заснув на підлогу. Як бачите, я таки наділений деяким шармом.

Це нормально — не розумітися на собі.