- Я дуже довго звикаю до людей. Я ніколи не зважусь стрибнути, якщо не буду впевнена в тому, що хтось упіймає мене.
— Я тебе зловлю. А якщо не втримаю, то сидітиму біля твого ліжка і доглядатиму тебе.

Коли його руки зімкнулися в неї за спиною, вона  подумала, що мало хто з усіх людей, які живуть на землі, знаються на обіймах — мало хто, напевно, розуміє, як чудово перебуває в обіймах іншого, коли хочеться завмерти і не рухатися годинами. Звичайно, є такі, але їхня меншість. Щоб по-справжньому оцінити обійми коханої людини, треба спочатку дізнатися, яке без них.

Боляче, коли не можеш побачити того, за ким сумуєш.

Кохання має бути теплим і затишним, щоб можна було втикатися в нього зимовими вечорами і грітися.

Можливо, в коханні і немає нічого прекраснішого за ці тихі миті, сповнені невиразних, легких мрій.

— А як ми?
- У нас завжди буде Париж.

Того вечора я осліп через свій біль і не бачив цього. Але й вона  вмирала всередині.

У цій дівчині було щось особливе, таємниче. Вона  ніби магнітом притягувала до себе, її хотілося прочитати та перечитати наново, як цікаву книгу.

Треба тьмяніти й облуплюватись удвох. Тільки в цьому є сенс, а більше ні в чому.

Дивись, місяць запалив своє світло.