" Сім'я "... - говорив я собі; - Але сім'я - дружина, діти ; вони теж люди. Вони знаходяться в тих же умовах, в яких і я: вони або повинні жити на брехні, або бачити жахливу істину. Навіщо ж їм жити? Навіщо мені любити їх, берегти, ростити і дотримуватися їх? Для того ж відчаю, який у мені, або для тупоумства! Люблячи їх, я не можу приховувати від них істини, кожен крок  у пізнанні веде їх до цієї істини. А істина - смерть.

Поганих дружин, Сергію Івановичу, на мою думку, не буває... Як і поганих чоловіків. Якщо що не добре в сім'ї - попит з обох.

Дивлюся на шлюб як на справу досить нудну, а для чоловіка й зовсім нудну. Адже шлюб для чоловіка – це позбавлення всіх особливих прав, і твої принци бунтують, отруюють життя і собі і дружині. Навіщо мені чоловік-герой? Мені потрібна та нормальна середня людина, яка терпляче понесе своє сімейне ярмо. Адже у себе вдома немає  ні героїв, ні геніїв, ні особливих людей, і в цьому, на мою думку, секрет того крихітного, незграбного егоїзму, який ми називаємо сімейним щастям.

- Ти точно той самий Джек Горобець?
- Зустрічне питання: а ти сам хто?
— Мене звуть Генрі Тернер, син  Вілла Тернера та Елізабет Свон!
— Уее... ці двоє дали потомство?

Розсувати силою думки хвилі — це не диво, це фокус, а ось одинока мати, яка працює на трьох роботах, щоб прогодувати чотирьох дітей — ось це диво. Ви, люди, часто забуваєте, що сила прихована у вас самих.

Я щоразу думала, що наступного року буде його черга. Але час іде швидше, ніж нам здається, роки пролетіли, як один день. Іноді я думаю, що коли люди живуть разом дуже довго і заводять дітей, ти живеш як білка на дереві. Вгору-вниз, вгору-вниз, намагаєшся все встигнути бути на висоті; і все так, весь час підіймаються по дереву туди-сюди, ледве встигаючи подивитися один на одного. Поки ти молодий, ти цього не розумієш, але коли з'являються діти, все змінюється: іноді здається, що ти майже не зустрічаєш того чоловіка, якого вийшла заміж. Ви перш за все батькиі товариші по команді, а решта потім. Ти... дерешся по дереву... а один з одним ви тільки бачитеся по дорозі. Я завжди думала, що так і треба, це життя. Я думала, що головне – все встигати. А найважливіше – це те, що ми деремося по одному дереву, тому що… рано чи пізно ми… це звучить трохи пишномовно… ми обидва заберемося високо і опинимося на одній гілці… І тоді ми візьмемося за руки і милуватимемося околицями. Ось так я уявляла собі нашу старість. Але все сталося швидше, ніж я очікувала. Його черга так і не прийшла.

Тому, що в сімействі тріщина,
всюди одна причина:
у дружині прокинулася жінка,
у чоловіка заснув чоловік.

— Легше... завдавати болю людям, яких я люблю?
— Легше завдавати болю людям, яких ти не пам'ятаєш... що любив.

— Простіше... вбивати дорогих мені людей?
— Простіше вбивати людей, яких ти забула.

Чужак, який дозволив собі висловитися про стосунки в сім'ї, не повинен ображатись, коли його ставлять на місце.

Сім'я вбиває пристрасть? Так кажуть лише потенційні самогубці, готові за перших труднощів убити у собі і пристрасть, і бажання, і співчуття і заодно.