Обрана спробувала уявити відстань, що відокремлює Шовкові країни від Йотланда, і заплющила очі — сотні і сотні переходів через пустелі, степи, гори, річки, ліси, моря, через десятки різних країн і держав, як дуже розвинених і багатих, так і зовсім диких. Люди з одного кінця ніколи не потраплять на інший, навіть не знають до пуття, що там, на іншому кінці землі. А речі їдуть собі та їдуть — десятки рук передають їх, перевантажуючи з верблюдів на коней, з коней на човнах, обмінюючи на гроші та інші товари. І зрештою доставляють туди, де простий предмет повсякденного побуту стає уламком Того Світу...

Є речі, які не повинні ховатися за склом. Їм потрібний дотик.

Коли йдеш на береговий урвищ, який був тут уже вісім тисяч років тому, то багато речей, які людям здаються безмірно важливими, втрачають значення.

Список речей, яких ніколи не було, стає набагато більшим.

Нерозумно думати, що ми купуємо речі. Ми їм продаємось.

Тепер ти ясно бачиш речі. Бачиш ці безглузді життя, дивні голоси. Навколо Міллі Ваніллі. Ти дивишся на речі, які не можеш купити, а тепер навіть не хочеш купувати. Все це залишиться після твого відходу, після смерті. І тоді ти розумієш, що всі ці речі в яскравих вітринах, ці моделі в каталогах, ці фарби, ці спеціальні пропозиції, ці рецепти Марти Стюарт, ці гори жирної їжі лише спроба відстрочити нашу смерть. Але марно.

Честолюбство - пустушка, обман зору. Нам вселяють, що щастя нерозривно пов'язане з володінням все більш модними речами. Нас хочуть віддалити від нашої справжньої людської природи, щоб завадити нам бунтувати проти всіх несправедливостей, які вершить суспільство. Ось з нас і роблять всього лише споживачів, здатних тільки гнатися за мріями про речі.

Ми живемо в такий час, коли абсолютно непотрібні речі є єдино важливими.

Кожна річ наприкінці має бути досконалою. І якщо вона  не досконала, це ще не кінець.

Всякий предмет, що дістався нам ціною благородної, чесної праці, здається нам солодшим і милішим.