— Як довго ти каратимеш мене?
— Я не караю тебе, егоїстичний засранець. Я намагаюся зрозуміти, як пробачити.

У певному віці порядні люди прощають один одному помилки і колишні слабкості, бурхливі ж пристрасті, які проводили між ними різку грань, поступаються місцем ніжної прихильності.

- Ти мене не пробачиш, так?
— Нас не пробачить Бог.
- Бога немає, кохана.
— Сподіватимемося, любов моя.

Щоб пробачити, потрібен розум і воля, а щоб помститися – лише ненависть.

Жодна людина не може зробити такого, що не можна було б пробачити.

Я – Хюррем. Я не вибачаю.

Прощення немає. Є лише вчинки та розплата за них. Пам'ятайте, коли задумаєте щось погане. Коли ви брешете, крадете, чините перелюб, ненавидите, та що завгодно. Якщо ви зробили це або тільки плануєте, пам'ятайте, що вибачення немає. Є лише наслідки. Повірте, хто сам через це пройшов. Є тільки біль, почуття провини та відчай від того, хто ти і що ти вчинив. Не робіть цього, зупиніться. Поки не пізно.

Якщо Ви не прощаєте, то завжди залишаєтеся жертвою.

- Прости мене.
- За що прощати? Ти була моєю мрією, це було як уві сні, але я прокинувся.

За певних обставин він міг би видавити«вибач» крізь зуби. Побажати ж прощення означає повернутись до минулого спиною і ніколи, навіть не мить не побажати обернутися. Слова як такі взагалі необов'язкові. Потрібний лише рух серця.