Часто зовсім не потрібен старець, потрібен просто друг.
Цей тотальний пошук старців у наш час є ознакою глибокої самотності. Люди самотні й часто нікому не потрібні зі своїми проблемами:«А ти знаєш, мені погано на душі...» - Та всім погано! Кому зараз добре?» А краще б інакше:«Ти здоровий? Як у тебе справи? Чи все в тебе добре? Це нормально — цікавитись людьми, питати. Взагалі існує таке святе запитання:«Як у тебе справи? Чим я можу тобі допомогти?"

Біль — це проблема, яка ні для кого не робить винятків.

Якщо людина хоче сама керувати своїм життям, то повинна вміти справлятися сама зі своїми проблемами.

Проблема в неї блідь — хлопець покинув! Я тут фломастер чорний знайти не можу — ось це п*здец. Хлопців навколо дофігу та безкоштовно! А фломастери, с*ка, дорогі!

Проблема ніколи не буває у дітей. Вони народжуються вченими. Проблема завжди у дорослих. Вони вибивають із дітей цікавість. Їх більше, ніж дітей. Вони голосують. Вони мають ресурси. Тому мої громадські комунікації здебільшого спрямовані на дорослих.

Ми любимо створювати собі проблеми там, де їх немає. Особливо коли любимо тих, хто нас не має.

Коли чиїсь проблеми збігаються з твоїми і здається, що друг по нещастю просто ділиться ними з тобою, це здорово.

Біль завжди йде поряд із любов'ю. Неможливо любити і не ділити з коханим його проблеми, його страхи.

Немає проблем чорношкірих, поляків, євреїв, греків чи жінок. Існують лише загальнолюдські проблеми.

Можна, звісно, ​​нічого не пояснювати. Але я не прихильник подібної поведінки, адже рано чи пізно ми всі стикаємося з проблемами, що виросли з недомовленостей. З того, що хтось із нас не так зрозумілий.