Прогрес на те і прогрес, щоб можна було бачити і відчувати, не докладаючи зусиль, і при цьому, перш за все, розважатися, та й взагалі на що воно потрібне, мистецтво, адже його не з'їж, ні, так про що розмова?
Ми з тобою лише два відлуння: Ти затихнув, і я замовчу. Ми колись з покірністю воску Віддалися фатальному променю. Це почуття найсолодшою недугою Наші душі терзало і палило. Тому тебе відчувати другом Мені часом до сліз важко.
Так... Напевно, час... Пора навести лад у голові, як іноді ми наводимо лад у улюбленому гаражі — перебираю—а—аєм коробочки з минулим, сміємося, сумуємо, сортуємо... — це викидаємо, це сусідці знадобиться, це поки збережемо — може самим пригодиться, чи мало що... Так і в голові... Так само — ніякої відмінності... розкладаємо все по поличках, думки про Бога — на першу, найчистішу і найкрасивішу полицю — нехай я користуюся ними не часто, але віддавати їх нікому не збираюся... Вони мені найдорожчі... Мм мм.... що у нас у цьому замшелому пакеті? Оооо... Думки про вічне... Для початку їх треба простягнути і провітрити — і на верхню полицю, але на чільне місце... Вами я часто користуюся... А це що за баули? Великі повітряні мішки? Аааа... це ж мрії! Акуратно укладаю їх на антресолі... Зараз не до вас... Взагалі, то мріяти не шкідливо... Але й здоровішим від цього не стаєш... Думки про хороше, ну куди вас подіти? Вас багато... Гаразд, сервант із прозорим склом саме по вас плаче... Нехай крізь шибки всі бачать, яка я хороша... А от і думки про погане... Ні, на загальний огляд я вас виставляти не стану... Але й викидати теж рука не піднімається... Надто вже солодко без вас, надто вже нудотно... Начебто все... Стоп! А це що за величезна купа чого? Звідки?... АААААА!!!!! Це ж думки про ТЕБЕ!!!! Що ж... Беру до руклопату.... Набираю більше повітря в прокурені легені... І.... ВИКИДАЮ, ВИКИДАЮ, ВИКИДАЮ.
Жінка все частіше і частіше з тривогою усвідомлювала, що не тільки слова, які вона вимовляла, і багато думок, які приходили їй у голову, були зняті з чужої вішалки і були одягнені нею на себе, - найголовніше, що почуття , що долали її при цьому, ніяк не відповідали ні цим.
Саме душа і свідомість роблять із людини особистість з унікальним неповторним характером, вдихають у нього почуття, змушують переживати та приймати рішення.