Найменше мені потрібна чутливість.
Тут є презервативи змащені місцевим анестетиком для тривалого акту. Який парадокс. Ти нічого не відчуваєш, але можеш трахатись годинами.
Здається, що сенс зовсім губиться.
Я хочу, щоб все моє життя було змащене місцевим анестетиком.

Ніколи не соромтеся того, що і як ви відчуваєте... будьте чесними.

Будь чесним із собою і тим більше з нею; якщо твоє почуття до неї - не любов, не давай їй надії даремно, вона  гарна дівчина.

Дурень, — сказав він собі, — запам'ятай, дурню, ніколи не можна розраховувати, що інші поділятимуть твої почуття чи твій настрій.

— Ти не мусиш думати — відключи голову! Ти маєш відчувати!
— Я відчуваю — я почуваюся ідіотом.

Соромитися власних сліз означає не визнавати свої почуття.

Саме тоді я зробив для себе відкриття: увага, ось таємниця життя! Гостра увага зовні та всередині.

— Ти нічого не відчував, тобі все одно було. І не я одна цим засмучена, от і капітан теж.
- Що? Ні-ні, не втягуй мене в цю справу!... Вона  має рацію.

- Думаєш, це схоже на грифелі твоїх олівців? Вважаєш, ніби вони стираються, якщо ними користуватися?
- Хто вони?
- Почуття.

Я тоді кивала, але не розуміла. Я не розуміла цієї людини, такої скупої на емоції, що придушувала всі свої почуття. Постійно тримати себе в вуздечку зі страху здатися слабким - цього я ніколи не могла зрозуміти! У моїй сім'ї обійматися і цілуватися було так само природно, як дихати.