— Ти нічого не відчував, тобі все одно було. І не я одна цим засмучена, от і капітан теж.
- Що? Ні-ні, не втягуй мене в цю справу!... Вона  має рацію.

- Думаєш, це схоже на грифелі твоїх олівців? Вважаєш, ніби вони стираються, якщо ними користуватися?
- Хто вони?
- Почуття.

Я тоді кивала, але не розуміла. Я не розуміла цієї людини, такої скупої на емоції, що придушувала всі свої почуття. Постійно тримати себе в вуздечку зі страху здатися слабким - цього я ніколи не могла зрозуміти! У моїй сім'ї обійматися і цілуватися було так само природно, як дихати.

Тому, хто живе розумом, життя бачиться комедією. Для тих, хто живе почуттями або схильний до емоцій, життя - це трагедія.

Дивне почуття порожнечі, яке викликається всяким «після».

Я не віддам свого багатства почуттів, хоч би як вони змушували мене страждати. Страждання, якщо воно не вище сил, веде до розуміння, розуміння – до кохання – так замикається коло.

Жінка, яка дорожчає таємницями свого тіла, не розмінюватиметься і в почуттях.

Ну любов - це таке почуття, схоже на щастя, яке відчувають деякі люди.

Хоча ми є господарями своїх сердець, дуже важко буває накинути вуздечку на свої почуття.

Серце людське потребує відпочинку, коли піднімається на вершини уподобання, але рідко зупиняється на крутому схилі ворожих почуттів.