Але я не брешу про те, що сталося зі мною. І Етель не бреше. А правда чи неправда, книга чи не книга... Я землю випалю цих привілейованих, жалюгідних негідників! Хочеш потрапити під роздачу, Шеріл?! Назви мене чи будь-яку з цих прекрасних, юних, сильних, інтелігентних дівчат... повією. Ще. Один. Раз.
Ну, як же! Він ще читає лекції у педунівері, а у вільний час детективи перекладає? Ну типу:«Я помстися, і помста моя страшна! - сказав містер Гадкінс, закладаючи бомбу в дитячий горщик».
Людина, поглинена думкою про помсту, не дає зарости своїм ранам, які інакше вже давно б зцілилися і зажили. (Той, хто замишляє помсту, розбещує свої рани, які інакше вже давно б зцілилися і зажили.)
Я великий шанувальник помсти. Це почуття - одне з тих, у яких ми не хочемо зізнатися навіть самим собі, але таємно воно всіх нас глине.
Історія любить жорстоко мститись тим, хто історії не знає!
Цієї хвилини мені стало ясно, чому люди пишуть гидоті на стінах чистеньких будиночків, дряпають цвяхами фарбу на нових автомобілях, б'ють вихованих дітей. Бажання знищити те, що ніколи не зможеш мати, лише природно.
Якби я привів його до вас того, хто зламав ваше життя. Якби гарантував, що вам це зійде з рук, чи вбили б ви його?
Ще граф Монте-Крісто. Дряпався у себе під землею чайною ложечкою двадцять років, щоб вибратися на поверхню. Теж ідея фікс. Помститися комусь хотів. Самі б так і так без нього загнулися. Міг почекати ще двадцять років, коли такий терплячий.