Кожне покоління має своїх героїв: деякі з них гинуть, інших осягає найгірша доля – про них просто забувають.
Так, сьогодні ми, на жаль, живемо вже не в лоні традицій, коли син співає з батьком пісні, а дід їм підспівує.
Якби не було такої музики як хардрок, то наше покоління було б ще жорстокішим, ніж воно є. Рок - це чудова можливість виплеснути із себе агресію.
Читання Річардсона дало мені привід для роздумів. Яка жахлива різниця між ідеалами бабусь та онучок!... тим часом роль жінок не змінюється. Кларисса, крім церемонних присідань, все ж таки схоже на героїню нових романів. Чи тому, що способи подобатися в чоловікові залежить від моди, від хвилинної думки... а в жінках — вони ґрунтуються на почутті та природі, які вічні.
Світ, може, і залишився колишнім, зате шпалери змінилися, правда?
— Дорогий, я поговорила з нашою дочкою про кохання та секс. Адже їй уже 15!
— І що, люба?
— Я вже згоряю від нетерпіння спробувати те, що вона мені розповіла...
Все моє покоління - одинаки, ми глухі один до одного, неначе пташка нирок; зайняті своєю справою, нічого не чуємо навколо; сховавшись у спокійних шлюбах, мріємо про ту єдину, присуджену до самотньої тарілки та обіду в безмовності; ми бачили міста, а не людей у них.
Кожне покоління бажає бути останнім. Кожне покоління ненавидить новий напрямок у музиці, яку не розуміє. Нас бісить і злить, коли наша культура здає позиції, поступаючись місцем чомусь іншому. Нас дратує і злить, коли наша улюблена музика грає у ліфтах. Коли балада нашої революції перетворюється на музичну заставку для телереклами. Коли ми раптом розуміємо, що наш стиль одягу та наші зачіски вже стали ретро.
Моє покоління набагато покірніше, ніж усі попередні. Для покоління моїх батьків заколот був частиною поп-культури, але, на жаль, це не так. Досить подивитися, якою була їхня музика і якою стала наша.
Батьки дорікають дітям у тому, що ті невмисливі за молодістю років, а діти батьків — у тому, що ті вже немолоді, але все ще молодяться.