- Який план дій?
— Пропоную напитися.
Артур: Я думаю, ми всі загинемо набагато раніше. І знаєте, що? Я не проти. Гідна смерть. Нам треба зупинити Степового Вовка. А Супермена з нами немає. У тебе немає суперсили без образ... Цей, можливо, працює на ворога. Ми не знаємо... Ти плутаєшся в мене під ногами... Ух, ти прекрасна. Ти така крута, сильна. Я знаю, що ми воювали з амазонками, але це було до мого дня народження... А знаєте що? Я не хочу вмирати. Я молодий, розумний, у мене до фіга планів. Я так до кінця і не зміг вибрати – море чи суша? І був один усе життя. Але бути частиною чогось більшого... Можливо, я боюся, бо звик...
Брюс: Емм... [вказує поглядом на ласо Гестії на нозі Аквамена]
Діана: Це була гарна мова.
Артур [звертаючись до Флеша]: Якщо ти хоч раз заїкнешся - я нацькую на тебе пирань.
Баррі: Я, відверто кажучи, взагалі відключився після фрази«ми всі загинемо»!
- Може, я зачекаю на вас? Я можу постояти на варті чи…
– Ще нещодавно ти був у захваті від командної роботи.
– Це було до того, як я дізнався, наскільки мало вас турбують моральні цінності.
– Якщо ти будеш чітко дотримуватись плану, твої моральні цінності анітрохи не постраждають.
... Будь-який нормальний командир може наказати тільки те, що здатний виконати його підлеглий (...) Зможеш змусити підлеглого виконати твій наказ — віддавай його, а ні — мовчи і вдай, що все йде за твоїми планами...
Немає нічого безнадійнішого, ніж розвага за планом.
Планів повно, а йдемо на дно.
- Де ти був минулої ночі?
— То було так давно... я не пам'ятаю.
- А сьогодні ввечері я тебе побачу?
— Я не будую планів так далеко.
Містере Шелбі, у мене є плани і мені потрібні люди на зразок вас. Ось тільки людей начебто вас немає, і тому мені потрібні саме ви.
- А ти куди зібрався?
- Нафіг.
Хіба може бути запрограмоване, очікуване, заплановане щастя?