Читанню вчать як всьому іншому: освоюючи абетку, досліджуючи зв'язки, розуміючи цілі та оцінюючи кошти, але головне - ставлячи себе на місце автора. Щоб стати хорошим читачем, треба бути письменником, чи хоча б побути з ним.
Дітей тримають у школі безліч годин по п'ять днів на тиждень, а коли тюремні двері відчиняються, то їх випускають звідти з домашнім завданням! Коли ж у дітей та підлітків буде час зайнятися тим, чим вони хочуть займатися? Відповідь: у проміжках між потоками академічного марення, призначеного для виробництва розумової жуйки, завдяки якій вплив системи зростає, як снігова куля, яка щодня відбирає все більше і більше наших свобод та індивідуальних особливостей.
У більшості країн світу виховання молодого покоління на рівні вісімнадцятого-дев'ятнадцятого століття. Ця давня система виховання ставила і ставить за мету насамперед і переважно підготувати для суспільства кваліфікованого, але обдуреного учасника виробничого процесу. Цю систему не цікавлять всі інші потенції людського мозку, і тому поза виробничим процесом людина в масі залишається психологічно людиною печерною, людиною невихованою. Невикористання цих потенцій має результатом нездатність індивіда до сприйняття нашого складного світу у всіх його протиріччях, нездатність пов'язувати психологічно несумісні поняттята явища, нездатність отримувати задоволення від розгляду зв'язків та закономірностей, якщо вони не стосуються безпосереднього задоволення найпримітивніших соціальних інстинктів. Інакше кажучи, ця система виховання практично не розвиває в людині чистої уяви, фантазії і як негайне наслідок почуття гумору. Людина невихований сприймає світ як якийсь по суті своїй тривіальний, рутинний, традиційно простий процес, з якого лише ціною великих зусиль вдається вибити задоволення, теж зрештою досить рутинні та традиційні.