— Якби ти хотів попрацювати на самоті, міг би просто сказати. Навіщо брехати?
— Брехати цікавіше.
— А бути обдуреним не дуже.

Примусь повірити собі, а потім працюй. Ляж кістками, і нехай твої кістки розтовчуть у порошок, але працюй. Цей біленький порошок дурманить людей, немов кокаїн. Примусиш раз повірити - ніхто і не згадає, що пунктом твого відправлення була вульгарна брехня.

Брехня допомагає існувати, але вона вбиває життя. І це найважче — не брехати самому собі.

Коли люди брешуть, вони згадують надто багато деталей.

Коли у показаннях переважають емоції, 85% – це перебільшення, а ще 15% – брехня.

Коли брешеш, поменше деталей.

Люди часто брешуть по дрібницях лише тому, що говорити правду надто клопітко.

Люди часто брешуть самі собі. Набагато частіше, ніж іншим.

Не чини перелюбу, не кради, не бреши, не пий. Але якщо ти закоханий, то перелюб не гріх, а якщо й красти, то в того, хто сам краде, обдурити смерть — не є брехня, і напитися можна, але лише в хвилини, коли щастя переповнює!

Тіффані не була брехнею, проте їй здавалося, що часом речі діляться не на правду і брехню, а на те, що іншим знати треба, і те, що їм поки що знати не варто.