Вже багато років мені зустрічаються німці, які зізнаються, що їм соромно бути німцями. І щоразу я відчуваю спокусу відповісти їм, що мені соромно бути людиною.

Убога людина, що не має нічого, чим би вона могла пишатися, хапається за єдине можливе і пишається нацією, до якої він належить.

— Ми, американці, — сказав Коуп, підводячись, — свято віримо в абсолютну свободу. Лікар теж підвівся. Пафос співрозмовника не справив на нього жодного враження. Ці слова він чув уже не раз — від людей різних національностей. Чомусь багато хто переконаний, що саме в їхній країні процвітає свобода. Абсурд! Жодна країна, жодна нація, жоден індивід не можуть бути абсолютно вільними. Інша річ, що існують різні ступені залежності.

Є одна особливість, коли говориш із росіянами. Таке відчуття, що вони знають якусь таємницю. По очах видно. Коли вони слухають тебе, таке відчуття, що вони мають феєрверки в очах. Тому що звідки я родом, все дуже експресивно, емоційно! Тому ми ніколи не були сильною державою. Наші роблять цілу виставу, коли кажуть. Але у росіян все в очах. Люди слухають тебе, і ти відчуваєш, що тебе розуміють, як ніхто ніколи раніше не розумів. І ти розповідаєш їм ще й ще! А вони слухають тебе із цими феєрверками в очах. А потім ти чекаєш, що ж вони дадуть відповідь. Вони рухаються ближче і кажуть щось на кшталт:
— Любиш суп?..
— Так, знаєте, я люблю суп.
— Я знаю, де можна смачного супу поїсти...
— І це все, що ти можеш сказати мені після всієї моєї тиради про життя?
- Ні. Треба йти зараз, бо закриється.

Кожна нація вважає себе вищою за інші нації. Це породжує патріотизм та... війни.

Ніяка нація не може досягти процвітання, поки вона  не усвідомлює, що орати поле — таке саме гідне заняття, як і писати поему.

Чи велика ми нація, ми маємо довести не величезністю території, не кількістю підопічних народів, але величчю вчинків.

Міфи та обряди — ось те, на чому ґрунтується нація.

Народ, який має національної самосвідомості, є гній, у якому виростають інші народи.

Я спілкуюся з росіянами, які живуть на заході, і вони описують росіян... чуттєво. Вони кажуть:«Це найкращі люди у світі! Я їх ненавиджу. Я їх люблю, але ненавиджу. Вони такі байдужі, такі тупі, але найрозумніші люди з тих, що коли-небудь мені зустрічалися. У них дивовижне мислення. Вони неймовірно завзяті. Дуже духовні, але холодні, тобі нічого не розкажуть. А потім тобі все розкажуть. Все, що траплялося у них у житті. Все, що траплялося з мамою, татом, бабусею, дідусем... З усіма! А потім наполягають, щоб ти залишився на вечерю та з'їв усе, всю їжу. І стільці, і фіранки!
І ось я слухаю їх і думаю:«Ух, ти! Я й не знав, що все так складно!
А вони:«Та нічого тут складного! Простіше простого! Що з тобою не так? Ти тупий чи зрушений? Або і те, й інше? І ти жирний! Не люблю жирних! З'їж ось це».
Це дуже чуттєво.