Чому ніколи не сплутаєш, встає сонце чи сідає, коли бачиш його над морем?
Там я побачив печери та купи барахла. Замість корабельної деревини у морі плавають промислові відходи. Чоловіки ще носять капелюхи, але світ змінився.
Пальми теж можуть танцювати під музику вітру блюзу, що п'янить.
Дивися — безмежне море,
І, розгорнувши всі вітрила, корабель відпливає,
В'ється вимпел, корабель спрямувався вперед впевнено так,
Попереду корабля біжать ревниві хвилі,
Блиском піни живої вони оточують корабель.
— Ви по ній сумуєте, за тією ким були... яку вже не пам'ятаєте?
— Це як нудьгувати суходолом, коли запливаєш далеко в море. Вона під тобою глибоко, недосяжна. Ти пливеш над нею і не можеш торкнутися, але вона там.
Тільки людині, глибоко байдужій до природи, море може здатися одноманітним.
Море нагадує мені про мою нікчемність і про нікчемність всього роду людського.
Коли її [воду] тиснуть з одного боку, вона кидається в інший. Так вода перетворюється в хвилю.
Хвиля - втілення свободи.
Новину відредагував: Admin - 28-10-2023, 19:46
Кораліо ніжився в полуденній спеці, як важка красуня в суворо зберігається гаремі. Місто лежало біля самого моря на смужці наносної землі. Позаду, ніби навіть нависаючи над ним, вставала стіна Кордильєр. Попереду розстилалося море, усміхнений тюремник, ще непідкупніший, ніж похмурі гори.
А ще вона побачила море. Раптом увесь світ перестав існувати для неї, і лише безкрайній простір тихо лежав перед очима. Серце забилося так, що, здавалося, сльози ось-ось бризнуть із очей.