— Довгі паузи додають вагомості у мову.

— Тоді я найвагоміший король.

Мова у людини мала, а скільки життів вона зламала.

Він житиме… вбивство вже не в моді:

Вбивць на майданах страчують.

Так!... в освіченому народився я народі;
Мова і золото… ось наш кинджал і отрута!

Мова може існувати лише між різними частинами. А в ідеальній Єдності панує лише ідеальна тиша блаженства.

Яка людина, така його мова.

Всім нам відомо різницю між займенниками«він» чи«вона» — і«ти», прямим зверненням, — усі ми відчуваємо при особистому повідомленні один з одним вплив чогось, крім звичайної чемності, чогось, що випереджає її. У нас мова не повернеться натякнути людині в обличчя про неприємне, хоча ми годину тому, можливо, вільно про те поширювалися за його спиною. Ми почуваємося по—іншому.

Справа не в слові, а в тоні, в якому це слово вимовляється.

Коли я згадую всі свої промови, я заздрю ​​німим.

Дивно, що кажуть люди, коли думають, що ти не розумієш їхню мову.

Для нас, які говорять, мова не є об'єктом, а посередником; мова — це те, завдяки чому, за допомогою чого ми висловлюємо себе та речі.