Ми більше не живемо у реальному світі. Ми живемо у світі умовностей.

Ми постійно уникаємо цього моменту. Наше духовне життя, нематеріальне і не має вимірів, рухається з рівномірною швидкістю від колиски до могили за Четвертим Виміром Простору — Часу.

Остаточно скучивши, ми перестаємо нудьгувати.

Ми не маємо права вмирати тільки тому, що це здається нам найкращим виходом.

Що б нам не підвалило — талант чи технологія, ми завжди знайдемо спосіб все обсрать.

... божевілля - це нездатність передати іншим своє сприйняття. Начебто ти в чужій країні — все бачиш, розумієш, що навколо тебе відбувається, але не в змозі порозумітися і отримати допомогу, оскільки не розумієш мови, якою там розмовляють.
— Усім нам доводилося таке відчувати.
— Просто всі ми тією чи іншою мірою божевільні.

Ми — занепалі, але ми не брехаємо, не прикидаємося, а ви все падаєте і при цьому брешете. Подумайте тепер самі — на чию користь ця різниця?

Ми це те, що ми думаємо:
Ми все те, що виникає
У наших думках.
Своїми думками
Ми створюємо світ.

Найбільше ми незадоволені іншими, коли незадоволені собою. Свідомість провини робить нас нетерпимими.

Усі ми, хоч би скільки років, спускаємося до підніжжя пагорба. Адже час ні на мить не зупиняється! Отже, нам треба завжди робити добрі справи і цьому радіти.