Коли ми прямуємо за нашими мріями, ми можемо справити на інших враження, що ми нещасливі та невдачливі. Але неважливо, що думають інші. Важлива радість у нашому серці.

По суті всі ми психічно хворі.

Всім нам відомо різницю між займенниками«він» чи«вона» — і«ти», прямим зверненням, — усі ми відчуваємо при особистому повідомленні один з одним вплив чогось, крім звичайної чемності, чогось, що випереджає її. У нас мова не повернеться натякнути людині в обличчя про неприємне, хоча ми годину тому, можливо, вільно про те поширювалися за його спиною. Ми почуваємося по—іншому.

Найцікавіше, що насправді ми розуміємо набагато більше, ніж нам здається.

Ми завжди знаємо, який шлях найкращий. Але слідуємо більш звичному.

Ми не повинні залежати один від одного. Залежність убиває дружбу.

Саме любов нас повністю пожвавлює, всі почуття загострюються, всі емоції посилюються, щоденна реальність руйнується, і ми з вами ширяємо в хмарах. Вона  може тривати хвилину, годину, півдня, але це не применшує її значення, тому що залишається спогад, який ми будемо зберігати до кінця життя.

Якби всі ми знали все те, що йдеться про всіх нас, ніхто б ні з ким не розмовляв.

Ми не можемо задовольнятися тим, що вороги зазнали краху. Наче ми щасливі та вдячні за те, що нам плюнули в обличчя, а не вдарили ножем.

Ми так часто обманюємо себе, що могли б заробляти цим на життя.