Ми надто багато часу стирчимо у кімнатах. Занадто багато думаємо у чотирьох стінах. Занадто багато живемо і зневіряємося під замком. А на лоні природи хіба можна впасти у відчай?

А нам грубіян не треба. Ми самі грубіяни.

У нас обох є дещо спільне — нам обом не можна вірити.

Ми маємо права споживати щастя, не виробляючи його.

Коли ми любимо, ми втрачаємо зір.

Усі ми підвішені у часі.

Єдина користь від краватки в тому, що можна прийти додому і зняти її та отримати відчуття, ніби ми вільні від чогось, самі не знаючи від чого.

Ми боремося не для того, щоб вмирати, а для того, щоб жити.

Ми можемо навчитися впізнавати відразу, кинувши тільки погляд на людину, з ким маємо справу.

Ми знаємо, хто ми є, але не знаємо, ким ми можемо бути.