Якщо ми здатні любити, то нас можуть полюбити. Це лише питання часу.

Небезпека полягає в тому, що часом ми обожнюємо біль, даємо їй ім'я людини, думаємо про неї безперервно.

Нерозумно бажати непорушного життя. Ми хочемо, щоб час зупинився, щоб кохання було вічним і ніщо ніколи не згасало, – хочемо все життя ніжитися в золотому дитинстві. Ми зводимо стіни, щоб захистити себе, і ці самі стіни стануть колись в'язницею.

Ми прокляті... бо суть життя не війна і не секс — вони лише викликають огиду, якщо ними пересититися. Суть життя — страх і благородна, безнадійна битва з ним.

Двоє – це більше, ніж Ти та Я. Двоє – це Ми...

Можна подумати, втеча може позбавити нас потреби миритися з власною долею.

Коли йде сніг, ми знову почуваємося дітьми.

Прагнення досконалості іноді може показати, наскільки ми недосконалі.

Ми повинні дякувати тим, які вказують нам наші недоліки.

Ми ніколи не опиняємось віч-на-віч з реальним уявленням про себе.