Лики минулого стерті. Тільки у снах ми впізнаємо їх одразу.

Осінь - це сезон перевірки на наявність боргів перед минулим...

Ми не обмежені коротким сьогоденням, воно простягається глибоко в наше минуле. Воно пронизує всі наші почуття, особливо ті глибинні, які визначають, хто ми є і як це бути тим, хто ми є. Ці почуття не мають  тимчасових рамок, вони цих рамок не знають і не визнають.

Твоє минуле це твоя проблема. Твоє майбутнє – це моя турбота. Це все, що я маю сказати, і все, що я маю знати.

Майбутнє важливіше за минуле.

Покажіть мені людину з татуюванням і я покажу вам людину з цікавим минулим.

Теоретично, якщо потрапляєш у минуле з майбутнього, твоє майбутнє опиняється у минулому, і на цьому знімку ти у майбутньому, яке у минулому.

Минуле може стягнути у себе, вниз, вниз, вниз; воно хоче, щоб тобі здавалося: у шелесті гілок і шепоті вітру укладений якийсь код; воно хоче, щоб тобі захотілося знову з'єднати колись зруйноване. Не вір. Це безнадійно. Минуле – не що інше, як важкий тягар. Нагромаджуючись у тобі, він тягтиме вниз, як камінь на шиї.

Те, що трапилося зі мною, не хвороба. Швидше - травма. Як відомо, кістка легше ламається у місці колишнього перелому. Ось і в мене, за збігом випадковостей, хруснув старий перелом душі.

Що було, знаю. Що буде знати не хочу!