Я починаю розуміти: книги багато в чому схожі з їжею, і мозок сам каже, коли нам потрібен літературний салат, шоколад або літературне м'ясо з картоплею.
Я не пив, був чемний, замкнутий, а оточуючих мало помічав. І нікому не давав читати своїх рукописів. Їхня думка мене не цікавила: без потреби. Мене цікавила думка Історії.
Коли я був маленьким, я хотів вирости та стати книгою. Чи не письменником, а книгою. Людей можна вбивати, як мурах. І письменників не так уже й важко вбити. Але книга!... Навіть якщо її систематично знищуватимуть, є шанс, що якийсь один екземпляр уціліє і, забутий, житиме вічно і нечутно на полицях якоїсь віддаленої бібліотеки в Рейк'явіку, у Вальядоліді, у Ванкувері.