У кожного з нас, у мене, у вас, у когось іншого є одна єдина, жінка, у кожного своя, може ви її ніколи не побачите, тому що вона живе на іншому кінці землі, може зустрінете прямо зараз, коли вийдете звідси, може вона  живе на сусідній вулиці, за рогом, і ось тоді, лікарю... я вам цього не бажаю

На мій погляд, твердження, що може бути любов без пристрасті, - абсурд ; коли люди запевняють, що любов може тривати, навіть якщо пристрасть померла, вони мають на увазі інше: прихильність, дружбу, спільність інтересів та уподобань, звичку. Головне – звичку. Статеві зносини можуть продовжуватися за звичкою, ось так само у людей прокидається голод на той час, коли вони звикли їсти. Потяг без любові, зрозуміло, можливий. Потяг - це не пристрасть. Це — природний прояв статевого інстинкту, і це не більше, ніж будь-яка інша функція тваринного організму. Тому і нерозумні жінки, які уявляють, що все зникло, коли їх чоловіки зрідка дозволяють собі згрішити на стороні, якщо час і місце тому сприяють.

Так у коханні і немає сенсу. Немає  логічного пояснення тому, чому люди люблять один одного, любов безглузда. Але ми повинні любити, інакше кохання загине, і ми будемо самотні, і тоді людство зникне. Кохання - це найкраще, що у нас є! Це жахливо банально, але це правда … і не потрібно шукати сенсу там, де його бути не повинно.

Кохання – це один світ на двох, в який реальність не може увійти без попереднього стуку в замкнені двері.

У своїй гордості вона  ніколи не пробачить мені любові моєї, і ми обидва загинемо.

Тільки раз, і то якщо дуже пощастить, ти зустрічаєш людину, яка поділяє твоє життя на дві частини, до зустрічі з ним і після.

Бути з людьми, яких любиш, — каже Лабрюйєр, — це все, що нам потрібне. Мріяти, говорити з ними, мовчати біля них, думати про них, думати про речі байдужіші, але в їхній присутності — чи не все одно, що робити, аби бути з ними.

Закохатися означає любити збіги, любити закохатися в відмінності.

Кохання жінки здатне перетворити звичайного чоловіка на пристрасного коханця, героя і навіть генія.

І там не втекти від себе — за межею Землі, за межею смерті. Навіщо треба було сьорбнути цю отруту — любити! Жити б непорушним. Летять же в ефірі замерзлі насіння життя, крижані кристали, летять дрімлі. Ні, треба впасти і розцвісти - прокинеться до спраги - любити, злитися, забути, перестати бути самотнім насінням. І весь цей короткий сон для того, щоб знову - смерть, розлука, і знову - політ крижаних кристалів.