- Привіт, Говард.
- Ох. Знову заплачеш?
— Не любиш, коли я сумую?
— Ти завжди сумуєш.
- Ні. Я буваю різною. Буваю щасливою, буваю несподіваною та непередбачуваною, сексуальною, теплою, таємничою та... рідною. Я буваю рідною, ти пам'ятаєш? Ти пам'ятаєш мене? Спробуй мені довіритися!
- Довіритися? Я довіряв тобі! І ти зрадила мене! Я бачив тебе щодня в її очах. Я чув тебе у її голосі, коли вона  сміялася. Я відчував тебе в собі, коли вона  кликала мене«татом». А ти зрадила мене! Розбила мені серце!
- Ні. Я у всьому, що довкола. Я - темрява і я - світло, я -сонце і я - шторм. Так, ти маєш рацію, я була в її сміху, але я досі тут у твоєму болю. Я причина всього на світі. Єдина причина. Не намагайся жити без мене. Прошу не треба.

Я зрозуміла одну річ: з іншим у мене було«р», буква, якій я віддавала перевагу, — найясніша я з усього алфавіту, наймужніша: мороз, гора, герой, Спарта, звір — все, що в мені є прямого, строгого, суворого.
З Вами: шелест, шепіт, шовковий, тиша – і особливо: cheri.
...
Але це трапляється зі мною так рідко, так ніколи. Я весь час боюся, що я гріжу, що зараз прокинуся — і знову гора, герой...

Неможливо змусити себе знову полюбити. Для цього мало волі, нехай навіть залізної: тут потрібне благословення випадку, тобто сукупність речей, яку досі не пояснили до кінця ні тисячі років досвіду, ні будь-які міркування, ні поезія, здатні лише визнати її існування.

— Наші стосунки передбачають довготривалість? Я чекаю на підтвердження достовірних емпіричних даних.
— Пробач, але спочатку я маю переглянути свої дівочі мрії про кохання. Достовірні дані?... М-м-м, гаразд. Скажи: чи великий всесвіт?
- Нескінченна.
- Звідки ти знаєш?
— Але ж усі дані на це вказують.
— Але ж це не доведено?
- Ні.
- Ти сам не бачив?
- Ні.
— Чого ж ти певен?
- Я не впевнений, я вірю.
- М-м-м. З любов'ю так само.

— Сем і я поїдемо в Бенвіль незабаром.
- Бенвіль-Каліфорнія, населення тридцять тисяч.
- Так.
- Візьми мене з собою, я худий, не займу багато місця. Доглядатиму Сема. Візьми мене з собою.

- Я що, зовсім ідіот?
- Ні, ти просто її дуже любиш.
- Це одне і теж.

Реклама покликана показати цим людям, як наша продукція та послуги і можуть покращити їхнє життя. І що ж для цього потрібне? Кохання. Час. Смерть. Ці три абстракції і об'єднує всіх до єдиного жителя планети Земля. Ми завжди чогось прагнемо, боїмося, що чогось не маємо, і зрештою, ми купуємо це. Все тому, що кожного дня ми потребуємо любові і шкодуємо, що в нас мало часу і боїмося смерті. Кохання. Час. Смерть. Із цього й почнемо.

Майже все, що написано про кохання, підтверджує: любити означає віддавати. Говорячи будь-якою з п'яти мов, ми щось віддаємо дружину.

Немає мені ні щастя, ні спокою, поки я не матиму цієї жінки, яку ненавиджу так само палко, як і люблю.

Я люблю тебе. Я готова вдавати, що люблю твої музичні уподобання. Дозволю тобі доїсти останній шматок пирога. Я готова під час дощу чергувати біля твого вікна. Я люблю тебе. Так сильно, що мене це дратує. Обери мене. Кохай мене.