— Він має радіти, ти могла б бути з красенем, який тільки й мріє з тобою переспати.
— Стривай, ти хочеш сказати, що ти не красень?
- Я хочу сказати, що кохаю тебе.

Хто скоро подобається, про те незабаром і забувають.

На жаль, я впала! Але свідок бог:
Мене б знову він обдурити міг!

А потім... Я приїхав до Амстердама, де мені сказали:«Ваша наполегливість огидна». Я сунув пальці у вогонь лампи і сказав:«Дозвольте мені побачити її, доки я тримаю руку в полум'ї».

Та ні, я не вагітна. Я хвора. І ім'я моєї хвороби – надія. Це і справді хвороба... Тому що я завжди на все і на всіх сподіваюся... І від цього вже почало нудити.

— Мені здається, Елінор та Едвард захопилися один одним. Було б жорстоко розірвати ці стосунки так швидко. Чому ти похмуріла? Ти не схвалюєш її вибір?
- Не. Едвард дуже милий.
— Міле, але?...
— Але в ньому чогось не дістає. Він надто холодний. А як він учора читав вірші?
— Елінор теж не надто емоційна. Вони підходять одна одній.
— Хіба він може її покохати? Хіба душі достатньо лише ввічливої ​​прихильності? Кохання - це вогонь, це пристрасть! Згадайте Джульєтту, Гвіневру, Елізу...
— Вони не надто добре скінчили.
— Не дуже добре? Як Ви можете так казати! Що може бути краще за смерть заради любові?

Розум знаходить цінність лише тоді, коли він служить любові.

У коханому - вся душа...

Ця штука під назвою кохання змушує робити людину такі дурниці.

Я вважав нелюдів бездушними чудовиськами, а твій... Флорен віддав за тебе життя... це набагато більше, ніж я зробив. Адже так пишався своєю людяністю. Дурень!