Вона тепло посміхнулася, і її посмішка, Георг, могла б розтопити весь світ, бо якби світ побачив її усмішку, він знайшов би у собі сили зупинити всі війни та зіткнення на нашій планеті.

Жаль, що пити воду не є гріхом, — вигукнув один італієць, — яка вона  була б тоді смачна. (Шкода, що пити воду не гріх. А то якою смачною вона  б здавалася!)

Мускус мій, бурштин, моя кохана, блиск місяця, моя рідна, моя прекрасна Пані, життя моє, колосок мій, чарівність, райський напій, рай  мій, весна моя, радість моя, день мій, троянда моя. Ах, усміхнена троянда моя, сонце моє, свічка моя, таємниця моя, Пані моя, моя Султанша.

Як у колишні дні
Називала любов'ю
Всі біди світу,
Так нині всі радості
Смертю кличу.

— У тебе це так добре виходить, правда? — зараз у її голосі прозирав холод. Обачливо, підкоряючись своїй злості, вона  наблизилася до нього. - Відштовхувати людей геть. Але я знаю, що ти не харчувався сьогодні ввечері. Тобі нічого більшого не треба від мене і в тебе не виходить будувати із себе голодуючого мученика так само добре, як у Стефана. Олена говорила, знаючи, що її слова точно мали спровокувати його на певну відповідь, але звичайна реакція Деймона на такі речі була — розслабитися і вдати, що він нічого не почув. Те, що відбувалося, було їй знайоме. Деймон обернувся і впіймав її залізною хваткою. Потім, з ходу, як сокіл вистачає миша, він поцілував її. Він був досить сильний, щоб утримувати її біля себе, не завдаючи шкоди. Поцілунок був наполегливим і довгим, і якийсь час Олена просто загубилася. Тіло Деймона було прохолодним, її ж, навпаки, було теплим та вологим після ванни. Те, як він тримав її, могло заподіяти їй біль, якби вона спробувала вирватися. А потім вона  знала, що він не утримуватиме її. Але чи впевнена вона? І чи готова зламати собі кістку, щоб перевірити? Він гладив її волосся, накручуючи їх на пальці... через кілька годин, після того, як він її вчив відчувати речі до кінчиків волосся. Він знав її слабкі місця. Не просто слабкі місця жінки. Він знав її. Він знав, як змусити її стогнати від насолоди і як заспокоїти її.

Одного разу... я набрався духу і поставив Афіні запитання: чому вона  так спокійно сприйняла моє рішення піти від неї?
— Бо звикла все життя терпіти мовчки, — сказала вона.

Душа – це вітрило. Вітер - життя.

Щоб завоювати серце людини, найкоротший шлях - шлях кохання.

Нас відвідують ангели, але ми дізнаємося їх лише після того, як вони відлітають геть.

Моєму пронизаному серцю немає  на світі ліків.
Душа моя жалібно стогне, як сопілка в устах дервіша.
І без обличчя твого милого я як Венера без сонця
Або маленький соловушка без троянди нічний.
Поки читала вашого листа, сльози текли від радості.
Може, від болю розлуки, а може, від подяки.
Адже ви наповнили чистий спогад коштовностями уваги,
Скарбницю серця мого наповнили ароматами пристрасті.